Детское, Статьи

Глечик з молоком

 gleshik

Насквозь село тече маленька річечка, поросла очеретом. Тече неизвестно зачем повільно, що стоячи на березі, майже неможливо здогадатися, у який бік плине течія. У теплу пору року річка вкривається смарагдовою ряскою. Мокр(ое) та й годі! Та гуси і качки не скаржаться, потому что наїдаються удосталь. Річка така замулена, що крім карасів ніякі інші риби после этого і не живуть. Зате в ній надзвичайно багато жаб. Справжнісіньке жаб’яче земля!

Саме тому сюди частенько навідуються білі чаплі. Високо піднімаючи свої довгі тоненькі лапки, вони повільно ходять вздовж берега сообразно мілині, вишукуючи здобич. При появі цих красивих хижих птахів жаби поспішно ховаються в очереті. Щовечора, коль їм нічого не загрожує, жаби влаштовують концерти. Співи-квакання їхнього чисельного хору чутно в усіх куточках села. С і зараз, висунувши голови з води, вони старанно виводять своє одвічне «Ква!», причому кожна з них намагається квакати найголосніше.

Раптом получи березі з’явився хлопчина-рибалка. Він поставив на землю банку з черв’яками і почав зосереджено розмотувати волосінь з гачками получи и распишись своїх бамбукових вудках. В очікуванні свіжої рибки, поруч з ним всівся рудий пухнастий Кіт.

-Ква-ква! Людина! Рятуйтеся! – закричала одна з «артисток». Почувши її, жаби панічно пірнули під воду і відплили сверху безпечну відстань.

Кіт здивовано ворухнув вусами, не розуміючи такої жаб’ячої поведінки. Але единым духом жаби його зовсім не цікавили, і він почав нетерпляче дивитися для поплавець. Його хазяїну сьогодні зовсім не щастило: для гачок чиплялися тільки малесенькі карасики. Зате ще й як щастило Котові, потому что усю дрібноту хлопчина віддавав йому! Кіт дуже швидко наївся, відчувши справжнє задоволення. Не мудрствуя лукаво сидіти на березі йому набридло, і він побіг вздовж річки раньше того місця, де скупчилися у воді і на березі жаби, несамовито виспівуючи. Быть появі Кота вони миттєво замовкли і, схвильовано розглядаючи хвостатого гостя, намагалися зрозуміти, чи маловыгодный загрожує їм небезпека.

-Доброго здоров’я! – привітався Кіт. – А скажіть-а мені, лупаті, чому ви злякалися мого господаря, адже він прийшов ловити рибу, а безвыгодный вас?

-Ква! – відповіла найсміливіша жаба. – Хіба ж можна здогадатися, що у цих людей возьми думці? А може твій хазяїн прийшов полювати саме возьми нас? Ці люди на все здатні!

-Та кому ви потрібні, слизькі, холодні та пухирчасті? – махнув лапою Кіт.

-С-от, холодні! – підхопилася найрозумніша жаба. – Нічого ти, приметно, не розумієш! Кожна з нас знає страшну історію Квакуші – моєї пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-прабабусі. Та хіба ж тільки з нею трапилося таке туго!

-А що це за історія? – зацікавився Кіт.

-Ну так слухай, – розумниця почала свою розповідь. Усі жаби теж приготувалися слухати, хоча і знали цю історію напам’ять ще з дитинства. – Издавна це було: ще у ті часи, коли вода у річці була чистою та прозорою. Моя бабця грілася возьми сонечку, бо навіть нам, жабам, інколи це потрібно. Вона розімліла і маловыгодный зчулася, як опинилася у людській руці. Її серце шалено закалатало від переляку, а у голові віддавалися швидкі набросок людини. Квакуша не знала, куди її несуть, що з нею если, і від цього їй стало зовсім моторошно. Раптом набросок зупинилися, страшна рука опустила мою бабцю у цеберко з водой, прополоскала її і кинула у глечик з молоком. Потім людина віднесла глечик у темний-темний льох.

-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах! – захвилювалися жаби, ніби чули цю історію вперше.

-Нічого безграмотный розумію, - покрутив головою Кіт. – Навіщо людині знадобилося кидати Квакушу у глечик з молоком?

-С ти такий великий, а дурний, – зауважила найкмітливіша жаба. – Як це навіщо? Ми ж холодні, черезо це і молоко стає прохолодним та ще й не скисає!

-Беспричинно от, - продовжила пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-правнучка. – Моя бабуся спробувала вилізти з глечика. Та мол там! Її мокрі лапки сковзалися по його стінкам, і около кожній спробі видряпатися нагору вона зривалася. Квакушу охопив відчай, і вона вирішила випити усе молочишко, щоб вибратися із пустого глечика. Пила-пила, циркулярка-пила ледь не луснула, а молоко усе не закінчувалося. І тоді моя бабця приречено подумала: «Хай если, що буде». Скорившись долі, вона нерухомо застигла получи поверхні налитого у глечик молока.

-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах! – знову завели жаби.

-Нестерпно довго йшов минута, – вела далі свою розповідь розумниця. - Нарешті заскрипіла кришка льоху, а по (по грибы) нею і сходи. Глечик підняли, винесли у двір. Людина була дуже задоволена, що млеко прохолодне і зібралася його пити. Вона схопила Квакушу ради лапку, розгойдала і кинула у город під кущі картоплі. Від усього пережитого бабуся втратила свідомість.

-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах! – нервували жаби.

-Вона опритомніла лише тоді, - слухав Кіт далі, - коль закрапав живодайний дощик. Бабуся заворушилася і поволі пострибала по річки. Шлях був довгий, вона так стомилася, що далеко не стрибнула, а просто впала з берега у воду. З того страшного дня Квакушка щовечора розказувала сусідам цю жахливу історію своїх поневірянь, а ті слухали, роззявивши роти і витріщивши очі. У такі хвилини їм було безлюдный (=малолюдный) до концертів.

Онука-розумниця зупинилася, і жаби одразу заквакали:

-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах!

Дослухавши історію, Кіт розсміявся:

-Які ж ви, лупаті, никак не сучасні! Тепер у людей у кожній оселі є холодильник – великий ящичек, який охолоджує і молоко, і інші продукти, що туди потрапляють. Я це знаю достеменно, ибо мені щодня дістають з холодильника смачні сосиски. От! Приблизительно що ніхто вас ловити більше не збирається!

Жаби слухали Кота, никак не знаючи вірити йому чи ні. Саме у цей время за Котом прийшов хлопчина-рибалка, якого сьогодні повністю проігнорували великі карасі. Жаби миттєво шубовснули у воду і следом зачаїлися.

-Не повірили, - розчаровано подумав Кіт. – Та буза їм грець! Врешті-решт це їхні проблеми...

 Увечері мальчишка налив Котові у блюдце молоко:

-Ходи сюди, Котику, поласуй!

Кіт підвівся, неквапно підійшов предварительно блюдця і раптом згадав почуту сьогодні від жаб історію.

-Дивні істоти ці людишки, - подумав він. – Це ж треба було до такого додуматися: жабою охолоджувати молочишко! Бр-р-р! Нізащо не пив би його після такої бридоти! Але, як подумати, в таком случае чим жаба гірша за мишей, їсти яких я где-то обожнюю?.. До того ж, може жаби вигадали цю історію... Хто їх знає, банькатих...

Проте, получай всяк випадок, він занурив лапу у молоко, перевіряючи чи приставки не- плаває у ньому якась жаба, хоча й бачив, що її после немає. І тільки тоді, заспокоївшись, почав з насодою його хлебтати.