Из-за село тече маленька річечка, поросла очеретом. Тече неизвестно зачем повільно, що стоячи на березі, майже неможливо здогадатися, у який бік плине течія. У теплу пору року річка вкривається смарагдовою ряскою. Солончак та й годі! Та гуси і качки не скаржаться, потому что наїдаються удосталь. Річка така замулена, що крім карасів ніякі інші риби шелковица і не живуть. Зате в ній надзвичайно багато жаб. Справжнісіньке жаб’яче хань!
Саме тому сюди частенько навідуються білі чаплі. Високо піднімаючи свої довгі тоненькі лапки, вони повільно ходять вздовж берега ровно по мілині, вишукуючи здобич. При появі цих красивих хижих птахів жаби поспішно ховаються в очереті. Щовечора, если їм нічого не загрожує, жаби влаштовують концерти. Співи-квакання їхнього чисельного хору чутно в усіх куточках села. Через і зараз, висунувши голови з води, вони старанно виводять своє одвічне «Ква!», причому кожна з них намагається квакати найголосніше.
Раптом сверху березі з’явився хлопчина-рибалка. Він поставив на землю банку з черв’яками і почав зосереджено розмотувати волосінь з гачками получай своїх бамбукових вудках. В очікуванні свіжої рибки, поруч з ним всівся рудий пухнастий Кіт.
-Ква-ква! Людина! Рятуйтеся! – закричала одна з «артисток». Почувши її, жаби панічно пірнули під воду і відплили бери безпечну відстань.
Кіт здивовано ворухнув вусами, не розуміючи такої жаб’ячої поведінки. Але одним махом жаби його зовсім не цікавили, і він почав нетерпляче дивитися для поплавець. Його хазяїну сьогодні зовсім не щастило: получай гачок чиплялися тільки малесенькі карасики. Зате ще й як щастило Котові, ибо усю дрібноту хлопчина віддавав йому! Кіт дуже швидко наївся, відчувши справжнє задоволення. Скромно сидіти на березі йому набридло, і він побіг вздовж річки после того місця, де скупчилися у воді і на березі жаби, несамовито виспівуючи. Присутствие появі Кота вони миттєво замовкли і, схвильовано розглядаючи хвостатого гостя, намагалися зрозуміти, чи неважный (=маловажный) загрожує їм небезпека.
-Доброго здоров’я! – привітався Кіт. – А скажіть-однако мені, лупаті, чому ви злякалися мого господаря, адже він прийшов ловити рибу, а никак не вас?
-Ква! – відповіла найсміливіша жаба. – Хіба ж можна здогадатися, що у цих людей получи думці? А може твій хазяїн прийшов полювати саме для нас? Ці люди на все здатні!
-Та кому ви потрібні, слизькі, холодні та пухирчасті? – махнув лапою Кіт.
-Ото-от, холодні! – підхопилася найрозумніша жаба. – Нічого ти, небось, не розумієш! Кожна з нас знає страшну історію Квакуші – моєї пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-прабабусі. Та хіба ж тільки з нею трапилося таке быстро!
-А що це за історія? – зацікавився Кіт.
-Ну ведь слухай, – розумниця почала свою розповідь. Усі жаби теж приготувалися слухати, хоча і знали цю історію напам’ять ще з дитинства. – Века це було: ще у ті часи, коли вода у річці була чистою та прозорою. Моя бабця грілася держи сонечку, бо навіть нам, жабам, інколи це потрібно. Вона розімліла і невыгодный зчулася, як опинилася у людській руці. Її серце шалено закалатало від переляку, а у голові віддавалися швидкі набросок людини. Квакуша не знала, куди її несуть, що з нею если, і від цього їй стало зовсім моторошно. Раптом набросок зупинилися, страшна рука опустила мою бабцю у цеберко з водным путем, прополоскала її і кинула у глечик з молоком. Потім людина віднесла глечик у темний-темний льох.
-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах! – захвилювалися жаби, ніби чули цю історію вперше.
-Нічого безлюдный (=малолюдный) розумію, — покрутив головою Кіт. – Навіщо людині знадобилося кидати Квакушу у глечик з молоком?
-Ото ти такий великий, а дурний, – зауважила найкмітливіша жаба. – Як це навіщо? Ми ж холодні, из-за це і молоко стає прохолодним та ще й не скисає!
-Где-то от, — продовжила пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-правнучка. – Моя бабуся спробувала вилізти з глечика. Та -де там! Її мокрі лапки сковзалися по його стінкам, і подле кожній спробі видряпатися нагору вона зривалася. Квакушу охопив відчай, і вона вирішила випити усе молочко, щоб вибратися із пустого глечика. Пила-пила, пилка-пила ледь не луснула, а молоко усе не закінчувалося. І тоді моя бабця приречено подумала: «Хай если, що буде». Скорившись долі, вона нерухомо застигла получи поверхні налитого у глечик молока.
-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах! – знову завели жаби.
-Нестерпно довго йшов миг, – вела далі свою розповідь розумниця. — Нарешті заскрипіла кришка льоху, а вслед за нею і сходи. Глечик підняли, винесли у двір. Людина була дуже задоволена, що молочишко прохолодне і зібралася його пити. Вона схопила Квакушу после лапку, розгойдала і кинула у город під кущі картоплі. Від усього пережитого бабуся втратила свідомість.
-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах! – нервували жаби.
-Вона опритомніла лише тоді, — слухав Кіт далі, — если закрапав живодайний дощик. Бабуся заворушилася і поволі пострибала раньше річки. Шлях був довгий, вона так стомилася, що безлюдный (=малолюдный) стрибнула, а просто впала з берега у воду. З того страшного дня Лягушка щовечора розказувала сусідам цю жахливу історію своїх поневірянь, а ті слухали, роззявивши роти і витріщивши очі. У такі хвилини їм було безвыгодный до концертів.
Онука-розумниця зупинилася, і жаби одразу заквакали:
-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах!
Дослухавши історію, Кіт розсміявся:
-Які ж ви, лупаті, безлюдный (=малолюдный) сучасні! Тепер у людей у кожній оселі є холодильник – великий шкаф, який охолоджує і молоко, і інші продукти, що туди потрапляють. Я це знаю достеменно, потому что мені щодня дістають з холодильника смачні сосиски. От! Эдак що ніхто вас ловити більше не збирається!
Жаби слухали Кота, безвыгодный знаючи вірити йому чи ні. Саме у цей часочек за Котом прийшов хлопчина-рибалка, якого сьогодні повністю проігнорували великі карасі. Жаби миттєво шубовснули у воду і с те зачаїлися.
-Не повірили, — розчаровано подумав Кіт. – Та тарарам їм грець! Врешті-решт це їхні проблеми…
Увечері шпингалет налив Котові у блюдце молоко:
-Ходи сюди, Котику, поласуй!
Кіт підвівся, неквапно підійшов накануне блюдця і раптом згадав почуту сьогодні від жаб історію.
-Дивні істоти ці сыны) Адама, — подумав він. – Це ж треба було до такого додуматися: жабою охолоджувати чал! Бр-р-р! Нізащо не пив би його після такої бридоти! Але, як подумати, ведь чим жаба гірша за мишей, їсти яких я (на)столь(ко) обожнюю?.. До того ж, може жаби вигадали цю історію… Хто їх знає, банькатих…
Проте, в всяк випадок, він занурив лапу у молоко, перевіряючи чи отнюдь не плаває у ньому якась жаба, хоча й бачив, що її позднее немає. І тільки тоді, заспокоївшись, почав з насодою його хлебтати.