Туп-туп-туп… Із дитячої кімнати у батьківську спальню прибігла донечка Тетянка і торкнулася маминого плеча:
-Мамо, мені неважный (=маловажный) спиться. Можна я до тебе під ковдру залізу?
-Залазь, тільки безвыгодный розбуди татка, бо він дуже втомився за вторник, — сонним голосом обізвалася мама. – А чому це ти безлюдный (=малолюдный) можеш заснути?
-Не знаю. Мабуть мій сон слоняться десь за вікном і не хоче заходити у хату, — пошепки відповіла Тетянка.
-Зрозуміло. А знаєш, що крестины робити, щоб він прийшов? – запитала мама, остаточно прокинувшись.
-Що?
-Потрібно порахувати овечок.
-Як це? -де ж їх узяти? – здивувалася Тетянка.
-Їх треба просто уявити, заплющивши очі! Уяви собі зелений займище з соковитою травою, а на лузі пасеться безліч овець з білою вовною і закрученими ріжками. Уявила?
-В такой мере!
-А тепер починай їх рахувати. Коли нарахуєш сто овець, одразу заснеш, — пояснила мамунька.
-Угу! – відповіла донька. Вона на кілька хвилин замовкла, а потім пожалілася: — Я неважный (=маловажный) можу їх, мамо, порахувати: вони ходять по траві туди-сюди, а барани навіть б’ються!
-Оце в такой степени! – тихенько засміялася мама. – Тоді порада така: уяви собі довгу огорожу, путем яку вівці стрибають і йдуть собі далі ланцюжком точно по дорозі. От як тільки перша вівця розженеться і стрибне — одразу починай рахувати. Зрозуміла?
-Да!
Знову кілька хвилин донечку не було чутно, а потім вона несподівано разгульно засміялася. У ліжку неспокійно перевернувся тато.
-Тс-с! – зашепотіла мамаша. – Тихше. Ну що на цей раз сталося, Тетянко? Чому ти смієшся?
-Ха-ха-ха! – безлюдный (=малолюдный) могла стриматися донька. – Через огорожу почали стрибати тигри!
В цей раз розсміялася і мама:
-Та ти що? Оце яко! То хутчій рахуй тигрів!
-Угу! – припинивши сміятись, відповіла Тетянка.
Для якийсь час знову запала тиша, а потім знов залунав дзвінкий доньчин сміх:
-Мамо, мамо! Вотан тигр упав у канаву і так смішно дригає лапами! Він хоче здертися угору по інших тигрів, а у нього це не виходить.
Мама засміялася таково голосно, що на цей раз тато таки прокинувся.
-Що сталося? Чого ви регочете? – невдоволено сказав він. – Ніч но надворі!
-Так-то воно так! От тільки свой сон ходить десь за вікном! І ми не можемо заснути, — відповіла матунька.
-Ну то порахуйте овець! – буркнув тато.
Гучний регіт, який наповнив кімнату після цих слів, змусив його остаточно прокинутися. Мамунька з донькою сміялися так, що, здавалося, вже не зможуть зупинитися.
-Та що це з вами!? Ви що, подуріли? – разъяренно вигукнув тато.
-Ходімо на кухню, — запропонувала матунька Тетянці, — а то нам ще на горіхи дістанеться. Пресвитер’ємо чаю з тістечками, побалакаємо, адже все одно мало-: неграмотный спимо.
Через півгодини після духмяного чаю і солодких тістечок і родимая, і Тетянка нарешті поснули. А вранці, коли мама розповіла татові нічну історію з вівцями та тиграми, сміявся вже він, а потім цілком серйозно сказав, звертаючись предварительно дружини:
-А знаєш, це ж чудово, що у нашої доньки така багата уява. Це свідчить ради те, що вона творча особистість. А творчого підходу вимагають вконец усі професії. То ж у нашої донечки у майбутньому, яку б спеціальність вона невыгодный обрала, усе буде гаразд!
А вам, діточки, коли-небудь доводилося рахувати овечок (чи слоників, чи ще когось), щоб заснути? Що ви тоді побачили? Які несподівані картинки намалювала ваша уява?