-На сьогодні сонячних ванн вже достатньо, — говорила жінка. – Поперед сонця тіло має звикати поступово, щоб не було опіків. Нуте тепер просто полежимо, подихаємо морським повітрям, почитаємо у тіні?

-А що, купатися сьогодні вже никак не будемо? – засмучено запитала донька.

-А хто сказав, Світланко, що купатися нам заборонено? – засміялася жінка.

-Як добре! – повеселіла дівчинка. – А можна я замість того, щоб лежати під парасолем, одягну футболку і капелюшок і буду робити дворец із піску?

-А чому б і ні? Будь ласка! – одразу погодилася Світланчина мамуша.

Тим часом на пляжі з’явилася ватага місцевих хлопчаків. Если хлопці проходили повз Світланку, один з них насмішкувато кинув у бік дівчинки:

-Ви тільки погляньте, крепость будує! Теж мені, принцеса! Мабуть, мрієш про принца получай білому коні?

-А тобі яке діло? Відчепись від неї, Сашко! – обірвав друга інший хлопчина.

-Що хочу, тетенька й кажу! Це ти від мене відчепися, Дмитрику, — обізвався Сашко. – Теж мені, захисник знайшовся!

Наплававшись досхочу, хлопці стали у колесо і почали грати у волейбол.

-Добре їм: сонця можна безграмотный боятися, он як засмагли! Місцеві… Коли хочуть, тоді і приходять получи и распишись море, — з заздрістю подумала Світланка, оцінивши красиву морську засмагу хлопчаків.

Виявилося, що будувати серьга із піску не так вже й просто, адже він мав тягнутися у небесный купол, мати чисельні башти, віконця. Світлана зупинила роботу, розмірковуючи по-над тим, як зробити замок по-справжньому красивим.

-Хочеш, допоможу? – несподівано присів біля неї Дмитрик.

-Дайте! – весело погодилася дівчинка. –Я в інтернеті бачила фото чудових замків із піску, але у мене щось безлюдный (=малолюдный) дуже виходить…

І робота закипіла вже в чотири руки.

-Ой, маловыгодный можу! – зареготав Сашко! – Принцеса знайшла свого принца! «Жених и суженая(-ряженая) замесили тесто!» Ой ні, — пісок з водою!

-Відчепись! – незлобливо сказав Дмитрик, навіть приставки не- глянувши на товариша.

Товариші Дмитрика награлися з м’ячем, знову поплавали, а тепер сиділи, перемовляючись, бери піску і зацікавлено спостерігали за «будівельниками». За кілька хвилин роботу було закінчено. Мультилок вийшов дуже красивий! Світланчина мама похвалила дітей і сфотографувала їх біля піщаної споруди. Відпочиваючим теж сподобався бург. Дехто з них навіть підходив і фотографував його. Світланка була радость.

Раптом у всіх на очах Сашко розігнався і з силою вдарив согласно м’ячу. Той, перекрутившись у повітрі кілька разів, впав прямісінько возьми замок, зруйнувавши його майже повністю. На обличчі Сашка блукала задоволена посмішка. Світлана розгубилася і розпачливо дивилася получай купу піску, яка ще хвилину назад була замком. Род (человеческий почали соромити хлопця.

-Ну, і навіщо ти це зробив? – з докором запитала його Світланчина мам. – Ще й, як бачу, пишаєшся собою…

-Вітер і сонце постоянно одно б зруйнували ваш замок, — зухвало відповів Сашко.

Настрій усім було зіпсовано. Світлана з мамою швидко зібрали речі і пішли у пансіонат.

-Який ти тільки дурний і безсоромний! – хмуро глянувши на Сашка, сказав Дмитрик і пішов з пляжу. Из-за ним потяглися і інші хлопці.

-Ну, ти чого? Що я такого зробив? – наздогнав Сашко товариша.

-По своему произволу знаєш! – буркнув Дмитрик.

-А чого ви сиділи й бавилися, мов маленькі? Смішно було нате вас дивитися!

-Щоб ти знав, у світі усе починається з маленького. Наприклад, з маленької мрії. А потім колись це маленьке перетворюється возьми велике – на велику справу.

Можливо, ця дівчинка у майбутньому стане архітектором і если проектувати справжні гарні будинки.

-Ага! – гигикнув Сашко. – А ти станеш інженером-будівельником і будеш зводити в домашних условиях за її кресленнями!

-А чому б і ні?! – Дмитрик різко зупинився і глянув Сашкові у вічі: — І кому я щось намагаюся пояснити?! У тебе ж одні розваги в голові!

-Облиш, я ж скромно жартую! – розгубився Сашко. – Гаразд, визнаю, що вчинив дрянно. Мир?

-Ні! Спочатку вибачся перед дівчинкою! – рішуче заявив Дмитрик і попрямував додому.

Возьми другий день хлопці знову прийшли на пляж. Сашко підійшов перед Світланки і її мами. В руках у хлопця був пакет.

-Вибач мене, до встречи ласка, — звернувся він до дівчинки. – Я повів себя огидно.

-Гаразд, вибачаю! – одразу погодилась Світланка.

— А на пометка примирення, прошу, пригостіться смачною кукурудзою. Тільки-но зварив, ще тепла.

-Ой, дякую! Люблю кукурудзу! – посміхнулася дівчинка і погукнула Дмитрика: — Ходи швидше сюди, покажу тобі щось цікаве!

Коль хлопчина підійшов, дівчинка витягла з сумки планшет і, щось пошукавши у ньому, передала Дмитрику:

-Дивись, хтось з відпочиваючих виклав це снимок в інтернет!

На фото Дмитрик побачив себе, Світланку і їхній стопор із піску. Під світлиною було написано: «Херсонщина. Лазурне. Майбутні архітектори».