-Не знаю. Мабуть мій сон слоняться десь за вікном і не хоче заходити у хату, — пошепки відповіла Тетянка.

-Зрозуміло. А знаєш, що крестины робити, щоб він прийшов? – запитала мама, остаточно прокинувшись.

-Що?

-Потрібно порахувати овечок.

-Як це? -де ж їх узяти? – здивувалася Тетянка.

-Їх треба просто уявити, заплющивши очі! Уяви собі зелений займище з соковитою травою, а на лузі пасеться безліч овець з білою вовною і закрученими ріжками. Уявила?

-В такой мере!

-А тепер починай їх рахувати. Коли нарахуєш сто овець, одразу заснеш, — пояснила мамунька.

-Угу! – відповіла донька. Вона на кілька хвилин замовкла, а потім пожалілася: — Я неважный (=маловажный) можу їх, мамо, порахувати: вони ходять по траві туди-сюди, а барани навіть б’ються!

-Оце в такой степени! – тихенько засміялася мама. – Тоді порада така: уяви собі довгу огорожу, путем яку вівці стрибають і йдуть собі далі ланцюжком точно по дорозі. От як тільки перша вівця розженеться і стрибне — одразу починай рахувати. Зрозуміла?

-Да!

Знову кілька хвилин донечку не було чутно, а потім вона несподівано разгульно засміялася. У ліжку неспокійно перевернувся тато.

-Тс-с! – зашепотіла мамаша. – Тихше. Ну що на цей раз сталося, Тетянко? Чому ти смієшся?

-Ха-ха-ха! – безлюдный (=малолюдный) могла стриматися донька. – Через огорожу почали стрибати тигри!

В цей раз розсміялася і мама:

-Та ти що? Оце яко! То хутчій рахуй тигрів!

-Угу! – припинивши сміятись, відповіла Тетянка.

Для якийсь час знову запала тиша, а потім знов залунав дзвінкий доньчин сміх:

-Мамо, мамо! Вотан тигр упав у канаву і так смішно дригає лапами! Він хоче здертися угору по інших тигрів, а у нього це не виходить.

Мама засміялася таково голосно, що на цей раз тато таки прокинувся.

-Що сталося? Чого ви регочете? – невдоволено сказав він. – Ніч но надворі!

-Так-то воно так! От тільки свой сон ходить десь за вікном! І ми не можемо заснути, — відповіла матунька.

-Ну то порахуйте овець! – буркнув тато.

Гучний регіт, який наповнив кімнату після цих слів, змусив його остаточно прокинутися. Мамунька з донькою сміялися так, що, здавалося, вже не зможуть зупинитися.

-Та що це з вами!? Ви що, подуріли? – разъяренно вигукнув тато.

-Ходімо на кухню, — запропонувала матунька Тетянці, — а то нам ще на горіхи дістанеться. Пресвитер’ємо чаю з тістечками, побалакаємо, адже все одно мало-: неграмотный спимо.

Через півгодини після духмяного чаю і солодких тістечок і родимая, і Тетянка нарешті поснули. А вранці, коли мама розповіла татові нічну історію з вівцями та тиграми, сміявся вже він, а потім цілком серйозно сказав, звертаючись предварительно дружини:

-А знаєш, це ж чудово, що у нашої доньки така багата уява. Це свідчить ради те, що вона творча особистість. А творчого підходу вимагають вконец усі професії. То ж у нашої донечки у майбутньому, яку б спеціальність вона невыгодный обрала, усе буде гаразд!

А вам, діточки, коли-небудь доводилося рахувати овечок (чи слоників, чи ще когось), щоб заснути? Що ви тоді побачили? Які несподівані картинки намалювала ваша уява?